Консультація «Біда, яка ближче, ніж здається»

Насильство – одне слово, десять літер. І тисячі скалічених дитячих життів. Щорічно близько двох мільйонів дітей у світі стають жертвами сексуального насильства. Утім, реальна кількість постраждалих набагато більша.

Сексуальне насильство над дітьми існує з моменту появи людства. За глибиною і ступенем безповоротного впливу на дитячу психіку травму сексуального насильства можна прирівняти до травми концентраційного табору. Дитина, яка стала жертвою інцесту чи зґвалтування, зазнає настільки тяжких наслідків у емоційно-поведінковій, когнітивній та духовній сфері, немовби вона провела багато років у концтаборі й вийшла звідти живою, але зі скаліченою душею.

Ще 30 років тому сексуальне насильство над дітьми засуджували і карали в усьому світі, за винятком деяких примітивних племен. Наразі ситуація кардинально змінюється. Політики та представники психологічних шкіл Швеції, Данії та Швейцарії прагнуть легалізувати інцест й обстоюють теорію про те, що діти самі проявляють сексуальне бажання, провокують та зваблюють дорослих і відчувають оргазм. Прихильники цієї теорії пропонують ввести новий термін – «інцестофоби», аби позначати тих, хто відмовляється визнавати інцест як «гендерну норму». Водночас у дитячих садках країн ЄС, зокрема у Норвегії, Нідерландах та Німеччині, запроваджують сексуальну освіту – дисципліну про людську сексуальність, анатомію, репродуктивне здоров’я та безпечний секс.

Хоча сексуальна освіта обов’язкова майже у всіх країнах ЄС, її зміст та якість істотно відрізняються. Північні країни та країни Бенілюксу найбільш розвинені у цьому плані. У Фінляндії сексуальна освіта – обов’язковий предмет навчальної програми ще з 1970 року. В Австрії в уроках сексуальної освіти беруть участь батьки. У Данії – зовнішні експерти, які розповідають про власний досвід: працівниці комерційного сексу, гомосексуали або ВІЛ-інфіковані. У Нідерландах сексуальну освіту розпочинають з чотирирічного віку, а в Іспанії цю дисципліну викладають лише в окремих провінціях.

Форма насильства зазнає значних змін, але чи змінюється внаслідок цього його зміст? Психолог Віра Лосева вважає, що дитина, яка не переконалася у тому, що дорослий твердо стоїть на варті її тілесної недоторканості, може почуватися незахищеною та вирости боязкою й несміливою, насамперед, у сексуальному плані. Активніші діти, яким дорослі не забороняли доторкатися до тіла інших людей, можуть вирости жорстокими і садистичними, схильними до сексуального насильства».

Які форми насильства існують

Насильство – не просто сексуальний зв’язок, а такий емоційний, психологічний і фізичний вплив на дитину, після якого вона не може залишатися самою собою: її межі зломлені, уявлення про себе, навколишній світ та оточення змінилися назавжди.

Зазвичай виділяють дві форми насильства – педофілію та інцест, або кровозмішення – статевий зв’язок між близькими родичами.

Сексуальний потяг матері до сина називають комплексом Піде, а сексуальний потяг батька до доньки – комплексом Арткеле.

Виокремлюють такі різновиди інцесту:

• перший тип – сексуальні взаємини між родичами – батьком та донькою, матір'ю та сином;

• другий тип – сексуальні взаємини з одним і тим самим партнером у кревних родичів – батько вступає у статевий зв'язок з дружиною та донькою, а мати – з чоловіком та сином;

• платонічний – двоє родичів утворюють пару, з якої виключають третього члена родини – наприклад, психологічний інцест матері та доньки внаслідок виключення батька.

Хто є хто – ґвалтівник, жертва та співучасник

У 1980-х роках американський соціолог та активістка Діана Рассел провела масштабне «епідеміологічне обстеження» сексуального насильства. Дослідниця опитала понад 900 рецпієнтів з випадкової вибірки. Відповідно до результатів опитування, більшість жертв інцесту – дівчатка, 80% насильників становлять чоловіки, а 20% – жінки.

В Україні два мільйони дітей щороку страждають від тих чи тих дій, спрямованих на їхню сексуальну свободу чи сексуальну недоторканність. Тобто сексуального насильства зазнала кожна четверта дитина в Україні. 70% потерпілих дітей – жертви інцесту.

Виокремлюють три типи татусів, які чинять сексуальне насильство:

• батьки-інтроверти;

• батьки-психопати, тобто схильні до проміскуїтету;

дітей-жертв

сексуального насильства ніколи не розповідають про те, що з ними сталося чи продовжує відбуватися

• батьки з психосексуальним інфантилізмом, тобто схильні до педофілії.

Якщо дитина стала жертвою сексуального насильства у сім’ї, то другий член подружжя чи родич – співучасник сексуального злочину. У такій родині вчені виділяють п'ять типів поведінки матері, за якої вона:

• знає про насильство, але не вживає жодних заходів, аби усунути його. У такому разі дитина відчуває, що і мати, і батько зрадили її;

• воліє «не знати» про насильство над дитиною. Вона обирає уникаючу поведінку, тож стає «мовчазним» співучасником злочину;

• намагається щосили захищатися від реальності, використовує механізми психологічного захисту – витіснення, заперечення, уникання, бо сама стала у дитинстві жертвою насильства;

• «передає» свої подружні функції дитині, а сама у такий спосіб припиняє тяжкі стосунки з чоловіком;

• ідентифікує себе з сексуальним агресором, тож звинувачує дитину у всьому: «Ти сама у всьому винна, навіщо ти пішла до цього дядька. Ти нас усіх зганьбила». Така мати-садист продовжує психологічно насилувати власну дитину, яка зазнала сексуального насильства.

Так чи інакше у всіх ситуаціях дитина є жертвою і позбавлена материнського захисту.  

Як діє ґвалтівник

Сексуальний злочин щодо дитини охоплює два етапи – підготовчі та контактні дії дорослого. Під час підготовчих дій ґвалтівник:

• підглядає за дитиною, коли вона роздягається, купається, перебуває в туалеті. У нормі купати дитину має дорослий, однієї з нею статі;

• розглядає статеві органи дитини;

• демонструє дитині власні статеві органи;

• озвучує висловлювання відверто сексуального характеру на адресу дитини;

• торкається інтимних частин тіла дитини;

• мастурбує у присутності дитини;

• переглядає разом з дитиною порнофільми;

• відвідує разом з дитиною стриптиз-клуб;

• розмовляє з дитиною на сексуальні теми.

Незалежно від віку і розумового розвитку дитина завжди відчуває різницю між сексуалізованими та звичайними поглядами, поцілунками, обіймами та доторками дорослих.

Контактні дії передбачають безпосередню взаємодію з дитиною, за якої ґвалтівник:

• обмацує геніталії дитини чи здійснює маніпуляції з ними;

• змушує дитину мастурбувати у його присутності;

• треться пенісом об тіло дитини;

• вступає з дитиною у статевий акт –

- оральний;

- вагінальний;

- анальний.

Вважають, що факт сексуального насильства над дитиною можна легко виявити. Утім, така думка помилкова. Сексуальний агресор – батько, мати чи інша доросла людина, прекрасно знає, що він насилує дитину чи вступає з нею у статевий зв’язок, тож вправно приховує усі наслідки сексуального злочину.

Звісно, складно уявити, що красива, доглянута, чуйна та добро-зичлива маму насилує свого шестирічного сина. А ще складніше повірити у те, що веселий, ввічливий та охайний тато примушує свою чотирирічну доньку вступати з ним у статевий зв'язок. Наголос на охайності – невипадковий, адже сексуальні агресори ретельно стежать за своєю зовнішністю та доглядають за собою. Так само обережно й акуратно вони дбають і про насильство. Тож доки дитина сама не заговорить, виявити багаторічний інцест – майже неможливо.

Чому жертви мовчать

Сексуальний зв’язок між дитиною та дорослим ЗАВЖДИ розвивається як зґвалтування, оскільки дитина не може і не здатна дати усвідомлену та зрілу згоду. Дитячій сексуальності не властивий еротизм, він з'являється у значно дорослішому віці.

Психологи-травматологи вважають, що в ситуації сексуального насильства дитина взагалі не має вибору, оскільки дорослий завжди володіє достатньою силою, щоб залякати її чи покарати за відмову

зняти білизну чи взяти до рук статевий орган, не говорячи вже про те, щоб вступити у статевий зв'язок. Тож коли насильник стверджує, що жертва сама його звабила і погодилися вступити у сексуальний зв’язок, – він бреше і перекладає відповідальність за злочин на дитину.

За статистикою 90% дітей-жертв сексуального насильства – ніколи не розповідають про те, що з ними сталося чи продовжує відбуватися.

До причин дитячого мовчання належать:

• прямі чи непрямі погрози з боку дорослого;

• упевненість дитини у тому, що їй ніхто не повірить;

цього – захворіє та помре;

- осудить дитину, дорікатиме їй;

• залякування, що маму/тата посадять за грати, а вона сама опиниться у сиротинці;

• відчуття провини – дитина вважає себе неправильною і поганою;

• розщеплення особистості – повне витіснення чи психологічна амнезія сексуального агресора та усіх подій, пов’язаних із травмою.

Які симптоми зґвалтування

Інколи насильство, якого зазнала дитина, проявляється через симптоми на соматичному, емоційному, поведінковому та когнітивному рівні. Зазвичай дорослі не звертають уваги та ці симптоми чи не надають їм особливого значення. Утім, щоб надати дитині допомогу, потрібно вміти розпізнавати їх.

До соматичних симптомів зґвалтування дитини належать:

• захворювання сечостатевої системи, що повторюються;

• венеричні хвороби;

• часті болі у животі, які не минають;

• кровотечі та виділення різного характеру зі статевих органів – серозно-гнійні, гнійні, сукровичні;

• синці та укуси в ділянці статевих органів, на ногах, сідницях. Симптоми можуть різнитися залежно від форми сексуального

контакту:

• у разі орального зґвалтування –

- герпес в ротовій порожнині, на обличчі, губах;

- дерматит, екзема;

- відмова від їжі чи переїдання;

ЦЕ ВАЖЛИВО!

18 листопада відзначають Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. Кожного року цей день має певну тематичну спрямованість. У 2017 році Рада Європи обрала тему «Захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства за допомогою інформацій-но-комунікаційних технологій», у 2018 році – «Запобігання сексуальному насильству дітей у спорті».

У жовтні 2007 року на острові Лансароте, Іспанія, прийняли і відкрили для підписання Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації, або так звану Лансаротську конвенцію. Згідно з цим документом, держави в Європі та за її межами повинні прийняти конкретне законодавство, спрямоване на криміналізацію всіх можливих видів сексуальних дій щодо дітей і вжити відповідних заходів, щоб запобігти сексуальному насильству, захистити дітей-жертв і притягти винних до відповідальності. Станом на вересень 2017 року. Лансаротську конвенцію підписали всі 47 держав-членів Ради Європи і ратифікували 42 з них, зокрема і Україна.

• у разі анального зґвалтування –

- варикозне розширення вен;

- пошкодження прямої кишки;

- почервоніння ануса;

- закрепи;

- нетримання калу;

• у разі вагінального зґвалтування –

- розширення вагіни;

- розрив дівочої пліви;

- рани та синці;

- інфекційні захворювання;

Поведінка дитини, яка зазнала сексуального насильства, також змінюється. Дитина може почати грати в ігри сексуального змісту, відкрито мастурбувати чи тертися статевими органами об тіло іншої дитини чи ногу дорослого. Крім цього, такій дитині властиві часті істеричні прояви.

Щодо емоційної сфери дитини, то сором і вина стають основнимим почуттями, які пронизуватимуть усе її подальшого життя.

У дитини-жертви змінюється хімічний склад мозку і знижуються розумові здібності – так позначається сексуальне насильство на когнітивному розвитку дитини.

Як ДОПОМОГТИ ДИТИНІ

Через її вік дитині складно пояснити, що з нею сталося і як це називається. Інколи після насильства діти прагнуть допомогти самі собі.

Шестирічна Оля, перш ніж потрапити на реабілітацію, кожен день під час обіднього сну розповідала помічнику вихователя, як до неї чіпляються мамині залицяльники. А п'ятирічний Діма постійно малював сексуалізованих чудовиськ і настирливо показував їх вихователеві. У такий непрямий спосіб діти просили про допомогу.

Дорослі мають бути уважними до будь-яких дитячих сигналів, а не відмахуватися, ухилятися від них. Помічники вихователя, вихователі та психологи можуть стати у житті дитини єдиними людьми, які здатні їй допомогти та захистити . У який спосіб чи за допомогою яких методів відбуватиметься захист дитини, адміністрація ЗДО обирає на власний розсуд.

Практичний психолог – саме той фахівець, який може допомогти дитині у ЗДО. Щоб ефективно взаємодіяти з дитиною, що зазнала сексуального насильства, фахівець має дотримуватися таких правил:

• не жаліти дитину, адже вона потребує професійної підтримки і реальної допомоги, а не співчуття.

• не засуджувати дитину і не дорікати батькам у її присутності.

• не давати дитині марну надію, що ви зробить все, щоб насильника покарали. Адже насправді ви не можете точно передбачити, як все обернеться.

• не пригнічувати власні почуття. Психологу варто відмовити від роботи з дитиною-жертвою сексуального насильства, якщо він не витримує цю травму.

• не ізолювати дитину від інших дітей.

Утім, як засвідчує практика, чимало батьків, чиї діти стали жертвами насильства, відмовляються іти до суду й порушувати кримінальну справу. Трапляється так не тому, що вони чогось бояться чи соромляться, а тому, що українське законодавство побудоване у такий спосіб, що у сексуального агресора набагато більше прав і захисту, аніж у дитини, яку він зґвалтував і замучив.

Чимало тих, хто пережив в дитинстві сексуальне насильство, спроможні «перегорнути» цю сторінку своєї біографії. Аби дитина могла це зробити, психолог має своєчасно виявити травму та надати її ефективну допомогу. Та найголовніше – поруч з дитиною повинна бути близька людина, якій вона довіряє і з допомогою якої зможе повернутися до нормального, щасливого життя.

​

​

Насилля та його різновиди: як їх регламентують нормативно-правові акти

Домашнє насильство

Діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь

п. 3 ст. І Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VІІІ (далі — Закон № 2229-VІІІ)

Економічне насильство

Форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру

п. 4 ст. І

Закону № 2229-VІІІ

Психологічне насильство

Форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, зокрема щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи

п. 14 ст. І

Закону № 2229-VІІІ

Фізичне насильство

Форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани,

насильство штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру

п. 17 ст. І

Закону № 2229-VІІІ

Домашнє насильство

Умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, » карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років

ст. 126 Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально- процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-УІІІ, що набуде чинності 11.01.2019

​

​

​

​